Інклюзивна освіта

Асистент вихователя: Коновал Наталія Володимирівна

Педагогічне звання "Вихователь - методист",

педагогічний стаж: 31 рік

Поради та рекомендації для асистента вихователя, у групі якого навчатиметься дитина з особливими потребами

·         Навчитися толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на дитині

·         Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною

·         Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості,справедливості й терпимості

·         Надавати індивідуальну підтримку, але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей

·         Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини

·         Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями) та батьками в одній команді.

Практичний психолог Постнікова Світлана Володимирівна

Спеціаліст І категорії,

педагогічний стаж: 30 років

Роль батьків у залученні дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивний освітній простір

Успіх адаптації дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивне освітнє середовище залежить також від готовності батьків до співпраці з педагогами та реального сприйняття можливостей і потреб своєї дитини. Особливість стану дитини часто стає причиною руйнації самоповаги та самовпевненості. Батьки дітей з особливими освітніми потребами стикаються з явищем неприйняття своєї дитини класом та відповідно важким емоційним станом дитини, яка виборює своє право на навчання. В таких випадках батьки почуваються невпевнено, але завдяки деяким інструментам та терплячому відношенню, розумінню стану дитини можливо створити умови для формування почуття гідності і віри в успіх. Наведемо принципи, яких необхідно дотримуватись.

Подолання установки «Я не можу».

Перший та найважчий етап в роботі з формування гідності у дитини з особливими освітніми потребами – це подолання позиції «я не можу». Невдачі або труднощі під час виконання навчального навантаження, недостатня сформованість навичок впливає на самовпевненість дитини, мотивацію та бажання навчатися.

Позитивне ставлення – успішне формування самоповаги в дитини.

Постійне нагадування дитині з особливими освітніми проблемами про те, що на уроках мовлення або математики вона набуває достатню кількість академічних знань для подальшого успішного навчання та життєдіяльності, стимулює її зацікавленість процесом. Заохочення дитини до прояву та розвитку своїх талантів, участь у різноманітних гуртках (спортивні, танцювальні або музичні, театральні студії тощо) сприяє розквіту її талантів та формуванню активної життєвої позиції.

Натхнення - у прикладах для наслідування.

Існує багато прикладів в історії великих людей про ті труднощі, які їм прийшлося подолати задля реалізації своєї мети. Не дивлячись на наявність освітніх проблем, ці люди не залишились байдужими до свого майбутнього та досягли успіху завдяки наполегливості, своєму таланту та підтримці близьких. Беручи за приклад декількох вчених або діячів культури зі схожими освітніми проблемами розвитку, ми стимулюємо зацікавленість дитини зовнішнім світом та формуємо впевненість в своїх силах. 

Конструктивна критика

Стимулювання самоповаги та самовпевненості людини ще не означає вседозволеність. Дітям потрібно встановлювати межі та правила, і задача батьків та педагогів - звернути увагу дитини на те, що вона виконує щось невірно, всупереч правил та норм і наражає себе на небезпеку. У спілкуванні з дитиною треба використовувати конструктивну критику (тобто не ганебну та зневажливу, а таку, що відстежує причину та наслідки). Тобто якщо дитина щось скоїла, то треба говорити про дію та проступок, а не про дитину як особистість. Дитина повинна зрозуміти, що батьки або вчителі (вихователі) на її боці та підтримують її, але проступок, що дитина скоїла треба розібрати та зробити висновки.

Самостійність у прийняті рішень

Існує багато можливостей для дитини, де вона могла б нести відповідальність за прийняття рішень. Можливість приймати рішення спочатку у простих, а з часом і складних життєвих ситуаціях стимулює дитину до самостійності і відповідальності. Наприклад, дитині можна дозволити обирати час для додаткових занять вдома, форми навчання. Стимулювання креативності (творчості) Можливість ознайомитися з існуючими видами творчості та діяльності (музика, танці, спів тощо) створює умови для здорової самореалізації та заохочення розвитку творчих здібностей дитини з особливими освітніми потребами як у громаді, так і в освітньому просторі. До того ж у дітей з’являється впевненість у своїх діях. Заохочення дитини до творчих занять та хобі, які б їй дійсно подобались, створює умови для формування нових здібностей.

Тренування – для досягнення поставленої мети

З метою розвитку особистості дитини педагогам та батькам треба створювати умови, в яких би дитина бачила всю різноманітність можливостей оточуючого світу. Стимулювання дитини до постановки високих цілей та їх досягнення є невід’ємною частиною процесу відбудови успішної особистості. Важливо навчити дитину вірно і швидко ставити цілі, розподіляючи їх на найближчі та далекоглядні, ті, що формують вірні життєві установки та стимулюють розвиток особистості. Якісна освіта та соціалізація дитини з особливими освітніми потребами, в першу чергу, залежить від готовності її батьків (чи законних представників) включити дитину в освітній процес, бути поруч у важливі та важкі моменти, направляти дитину у вірне русло, заохочувати її до навчання і здобуття найважливіших соціальних навичок. Процес адаптації дитини з особливими потребами в освітньому просторі дуже важкий і довгий. Результативність і якість цього процесу залежить не тільки від держави та вчителів, але й від готовності батьків, родичів, друзів та оточення дитини стати повноцінними партнерами у тандемі дитина – освітній заклад - сім’я.

Вчитель логопед Кучма Олена Олексіївна

Спеціаліст І категорії, 

педагогічний стаж: 18 років

Інклюзія, або «особлива» дитина серед нас

Кожна дитина – це найбільший та найцінніший скарб для своїх батьків та родичів, а всі діти разом – це скарб суспільства, і від того, наскільки ми цінуємо та поважаємо кожного – залежить і наше життя у майбутньому.

Наш світ не такий безхмарний та яскравий, як нам іноді хочеться його бачити і ми, люди, намагаємося закрити очі та не помічати деяких його особливостей, думаючи, що нас це не стосується і нам це не потрібно. Однією із таких «особливостей», яка довгий час була приховано є «інвалідність», зокрема, дитяча інвалідність. Термін «інвалідність» сьогодні є некоректним та не рекомендованим до вживання, адже це в деякій мірі образливо для людини. На зміну цій термінології прийшли сучасні - «дитина з особливими освітніми потребами», «дитина з інвалідністю». До цієї категорії належать:

• діти із порушеннями слуху (глухі, зі зниженим слухом);
• діти із порушеннями зору (сліпі, зі зниженим зором);
• діти із порушеннями мовлення;
• діти із порушеннями опорно-рухового апарату;
• діти із розумовою відсталістю;
• діти із затримкою психічного розвитку

Наявність спеціальних груп, спеціальних дитячих садків, інтернатних закладів не повною мірою задовольняє рівність прав на освіту дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їх запитам і суспільним потребам. Тому в світі, зокрема і в Україні, впроваджується в практику інклюзивна освіта ( інклюзія).

Інклюзивна освіта — це розширення участі всіх дітей, у тому числі з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності навчальних закладів.

Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та досягненні якості навчально-виховного процесу. Сучасні навчальні заклади та освітня система мають відповідати потребам усіх дітей. Змінюється не малюк, а система.

Основна мета інклюзії – якісні зміни в розвитку дітей, що мають особливості освітні потреби.

Ми маємо досвід європейських країн, де люди з особливими потребами вчаться, працюють, створюють сім’ї, виховують власних дітей. Нажаль, у нас це тільки окремі випадки. Багато хто із людей мають стереотипну думку радянських часів, що таких дітей чи дорослих треба ізолювати від світу, аби інші не лякалися, не тицяли на них пальцем, не засуджували.

Те, як ми будемо ставитися до дітей та людей із особливими освітніми потребами, залежить від виховання, від того, чи навчимо ми своїх дітей толерантного поводження з тими, у кого гірший зір, слух, хто не може ходити, хто бачить свій власний світ, хто може гірше розуміти навчальний матеріал, але тих, що також мають серце, переживають емоції і мріють – кожен про своє. Ми, батьки, повинні навчити наших дітей з повагою ставитися до тих, хто трішки інакший, допомагати їм, підтримувати, дружити та любити їх. Кожна дитина має рівні права на життя та освіту. Слід пам’ятати, що особлива дитина – це не вирок, а виклик суспільству!

«Причини мовленнєвих порушень у дітей»

На сьогоднішній день в Україні значно зросла та ускладнилася кількість дітей, що мають порушення мовлення. В свою чергу мовленнєві порушення гальмують процес оволодіння усним та писемним мовленням. Тому важливо якнайшвидше діагностувати та розпочати корекційний процес, щоб до початку шкільного навчання проблема порушення мовлення зникла.

Багато людей замислюються над питанням : «Які ж причини можуть призвести до порушень мовлення у дітей?» Якщо спеціалісти діагностували порушення мовлення як самостійний дефект, а не вторинний, як наслідок органічного ураження при порушенні слуху, інтелекту, то причини можуть бути такі:

1. Порушення диференціації звуків ( фонематичне порушення, порушення слухової уваги при нормальному слуху), коли дитина не розрізнює опозиційні звуки б-п, с-з, с-ш,с-ц, р-л та інші.

2. Порушення у будові артикуляційного апарату ( укорочена під’язикова зв’язка, високе піднебіння, масивний язик, порушена іннервація м’язів язика, порушення прикусу, відсутність зубів у дитини.

3. Неправильне мовлення в дорослому оточенні дитини ( тоді дитина починає говорити за наслідуванням)

4. Ускладнена або патологічна вагітність

5. Ускладнені або патологічні пологи ( асфіксія, гематоми, родові травми)

6. Родина недостатньо уваги приділяє розвитку мовлення дитини, не читає їй, не розмовляє, не грає в ігри, а надає переваги телевізору чи комп’ютеру

7. Педагогічна занедбаність дитини

8. Спадковість

9. Вживання батьками тютюну, алкоголю чи наркотиків

10. Стреси або психічні захворювання

Шановні батьки, якщо ваша дитина має мовленнєві порушення, то потрібно прикласти максимум зусиль та терпіння задля їх подолання. Ваше мовлення має бути взірцем для наслідування. Ви повинні вирізнятися стриманістю та терпінням по відношенню до дитини, схвалювати та розвивати мовлення дитини, слухати та чути дитину, постіно з нею розмовляти, читати книжки, застосовувати поради спеціалістів, зокрема, логопеда, дозувати перегляд телевізора, виключити з переліку ігор комп’ютерні, замінюючи їх на розвивальні мультфільми. Звертайте особливу увагу на розвиток дрібної моторики вашої дитини. Пам’ятайте! «Дорогу осилить той, що йде!»

«Мовлення на кінчиках пальчиків наших дітей»

Мовлення людини – досить складний процес. Щоб оволодіти правильним мовленням, дитина має сприймати звернене до неї мовлення, вміти керувати органами артикуляції, контролювати власне мовлення та мовлення оточуючих людей.

Ще в 20-х роках минулого сторіччя було висунуто гіпотезу про зв’язок мовлення з рухами руки. Пізніше було доведено, що дрібні рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і таким чином прискорюють розвиток мовлення.

Активне тренування дрібної моторики покращує не тільки рухові можливості, а й розвиває мовленнєві та психічну навички.

Вважається, що одним із показників інтелектуальної готовності дитини до школи є саме рівень розвитку дрібної моторики. Діти, у яких відмічається високий рівень розвитку дрібної моторики, вміють логічно мислити, в них на належному рівні розвинені пам’ять, увага та зв’язне мовлення. І навпаки, діти із низьким розвитком дрібної моторики негативно відносяться до начання, не можуть висловити власну думку, мають короткотривалу пам’ять.

Саме тому, роботу з розвитку дрібної моторики у дітей слід починати не перед вступом до 1 класу, а майже після народження дитини. Приділяючи достатньо уваги іграм, вправам, завданням для розвитку дрібної моторики рук, ми вирішуємо декілька проблем , а саме: прискорюємо та покращуємо розвиток мовлення наших дітей, розвиваємо інтелектуальні здібності малюків та готуємо їх до оволодіння навичками письма.

Вже від народження дбайливі батьки можуть робити дитині масаж пальчиків, впливаючи на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. Далі вводити прості вправи з віршованим супроводом ( наприклад «Куй-куй чобіток», «Сорока-ворона» і ін.), вчити дитину застібанню та розстібанню ґудзиків, шнуруванню взуття, елементарним навичкам самообслуговування. В середньому та старшому дошкільному віці робота над розвитком дрібної моторики та координації рухів руки повинна проводитися постійно ( і в садочку, і вдома) та має бути важливою частиною у підготовці дитини до шкільного навчання.

Потрібно знати, що матеріал, який використовується для розвитку дрібної моторики має відповідати віковим нормам дитини та не бути переобтяженим. Поступово матеріал ускладнюється. Остаточний результат роботи залежить від регулярності виконання та відповідності віку дитини, від інтересу дитини до виконання завдань. Щоб сприяти розвитку дрібної моторики і тим самим розвивати мовлення та пізнавальні процеси дитини, можна запропонувати 

наступні завдання:

­ Розминати пальцями тісто, глину, пластилін.

­ Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.

­ Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

­ Стискати та розтискати кулачки.

­ Масажувати долоні горіхами, шишками, жолудями, шестигранними олівцями.

­ Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.

­ Двома пальцями руки (вказівним та середнім) “ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони «біжать» . Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.

­ Нанизувати великі ґудзики на нитку.

­ Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.

­ Закручувати шурупи, гайки.

­ Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.

­ Ігри з піском, манкою, крупами, водою.

­ Малювати, розфарбовувати, штрихувати, складати пазли.

­ Різати ножицями.

­ Викладання візерунків та фігур з камінчиків, сірників та паличок для рахування.

­ Пальчикова гімнастика без мовного супроводу та з віршованим супроводом.

­ Ігри з прищіпками.

Не забувайте під час виконання цих видів роботи розмовляти з малюком, коментувати дії та спонукати дитину до мовлення.

Приємного вам спілкування , корисних ігор та розумних дітей!

Вчитель дефектолог Стратонова Катерина Кузьмівна

Спеціаліст вищої категорії, 

педагогічний стаж: 30 років

У дітей із ООП ослаблена пам'ять, не сформована довільна увага, відстають в розвитку процеси  мислення, тому необхідно закріплювати вивчений матеріал  обов'язково вдома. Для цього задаються домашні завдання на повторення вивченої теми.

     Успіх корекційного навчання в більшості визначається наскільки  якісно налаштований взаємозв'язок між вчителем-дефектологом, вихователем або вчителем та батьками.

       Спочатку завдання виконуються дитиною з активною допомогою батьків, але поступово привчаючи дитину до самостійності. Необхідно привчати дитину до самостійного виконання завдань. Не слід поспішати, показуючи, як виконується завдання. Допомога повина ности своєчасний  характер.

     Важливо визначити, хто саме із дорослих буде виконувати домашнє завдання задане дефектологом. Час занять  15-20 хвилин повинен бути закріплений в режимі дня. Постійний час дисциплінує дитину, батьків, допомагає кращому  засвоєнню матеріалу. Всі заняття повинні носити ігровий характер. При отриманні завдання необхідно уважно ознайомитися з його змістом, переконатися, що все зрозуміло.

     З допомогою дефектолога підберіть наочний дидактичний матеріал, посібники. Заняття повинні бути регулярними.

      Закріплення знань дітей може проводитися на вулиці під час прогулянок, катання на велосипеді,  під час пікніку або відпочинку на морі, але ні в  якому випадку сидячи за столом або партою. Але деякі заняття потребують спокійної, ділової обстановки, щоб не було ніяких відволікаючих факторів.

      Заняття повині бути недовготривалими, не викликати втоми, перенасичення. Необхідно урізноманітнити форми і  методи проведення анять, чергувати заняття з розвитку мовлення із завданнями з розвитку уваги, памяті, мислення і т.д.

      Необхідно дотримуватися єдиних вимог, які пред'являються дитині. У дітей із ООП завжди порушений мовний розвиток, тому необхідно щоденно тренувати дитину у виконанні артикуляційної гімнастики. Вправи обов'язково виконуються перед дзеркалом. Особлива увага приділяється не швидкості, а якості і точності виконання артикуляційних вправ.

      Важливо слідкувати за чистотою виконання рухів: без супутніх рухів, плавно, без надмірної напруга та кволості, слідкувати за повним обсягом рухів, точністю, темпом вправ. Кожну вправу робити спочатку повільно, а потім поступово прискорювати темп. Для покращення наочності виконуйте разом з дитиною, старанно показуючи і пояснюючи кожен рух.

      Для закріплення звука в складі, слові необхідно повторювати мовний матеріал не менше 3-х разів. При вимові звука свід його виділяти інтонаційно, щоб дитина чула.

      Будьте терплячими з дитиною, усміхненим, доброзичливим, але й в одночас і вимогливими. Відмічайте успіхи, вчіть дитину долати труднощі.